Протягом останніх тижнів війна Росії проти України була однією з найбільш обговорюваних тем у західних медіа. Причина очевидна: дві зустрічі на найвищому рівні, які, як хтось, імовірно, розраховували, могли закінчитися принаймні більшою чи меншою ясністю перспектив закінчити цю війну. Закінчилися вони, тим не менш, передбачувано для тверезо мислячих і поінформованих скептиків. Але залишили по собі багато тем для обговорення. Наприклад, костюм президента України Володимира Зеленського. Показово, що численні оглядачі всерйоз поставилися до вимоги президента Росії Владіміра Путіна віддати йому вільну частину Донецької області. Через стале просування російських військ на сході і півночі у західних медіа, як видно, закріпилася думка, що Україна програє війну. Стан справ всередині Росії при цьому ніхто не аналізував. Деякі автори також не включали у свій аналіз думку українських експертів, цитуючи натомість російських. Україна у таких текстах виступала лише як об’єкт, долю якого вирішують більші держави, а президент Зеленський – як той, чиї дії диктують інші лідери. Щоправда, і про ЄС було зазначено, що він не має свого плану закінчення війни, хоча саме на нього це закінчення передусім впливатиме, яким би воно не було. Таким чином, і Україна, і ЄС надалі коливаються разом з лінією Дональда Трампа. І ця лінія – зигзагоподібна. “Перший номер у списку бажань Путіна” Репортажів безпосередньо з лінії фронту в Україні було не так вже багато, але медіа посилалися на мапу бойових дій, яку регулярно оновлює DeepState. Одним з відносно небагатьох західних журналістів, хто поспілкувався у цей час із українськими військовими, був кореспондент The New York Times. Як зазначив він, “це вже давно не є війною, яка швидко просувається. Росія захопила більшу частину території, яку зараз контролює, у 2014 році, коли анексувала Кримський півострів, а потім розпалила війну у східній Україні, а також у перші місяці після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Протягом останнього року контроль Росії над територією України становив близько 20 відсотків. Однак останнім часом українська оборона на лінії фронту, що проходить на сході та півдні країни, часом слабшає. У травні, після початку весняного наступу, російські війська захопили вдвічі більше території, ніж за попередній місяць. Хоча українські військові зупинили значні територіальні втрати, найдосвідченіші бригади виснажені після того, як їх використовували для латання прогалин і участі в найзапекліших боях, де б вони не відбувалися”. “Віталій Пясецький, старший сержант 93-ї механізованої бригади, сказав, що підрозділи його бригади діють у двох напрямках, зокрема між Краматорськом, одним із двох найбільших міст Донецької області, та Добропіллям, “де ворог зумів проникнути глибоко в наші оборонні лінії”, – процитували у NYT. – Він повідомив, що підрозділ штурмував та очистив невеликі населені пункти. “Це тактика, яку вони зараз використовують: проникнення, яке вдалося здійснити трохи за межами нашої зони відповідальності”, – сказав сержант Пясецький. Він зазначив, що механізовані атаки стали рідкісними через велику кількість безпілотників у повітрі, які можуть виявляти рух бронетехніки, вантажівок і мотоциклів. “Це повзучий наступ”, – пояснив він. Його підрозділи виявили і знищили багато невеликих груп російських військ. “Але деякі з цих груп все-таки прориваються”, – сказав сержант Пясецький”. “Сержант Пясецький та сержант Олександр Карпюк з батальйону безпілотних систем “Інквізиція” 59-ї окремої мотопіхотної бригади повторили часту скаргу з передової, що українська армія не має достатньо особового складу та безпілотників. За словами сержанта Карпюка, Україна також не має технології, щоб зупинити спеціалізовані російські безпілотні підрозділи, які атакують шляхи постачання. Основним засобом захисту наразі є встановлення сітчастих щитів вздовж доріг і на транспортних засобах. Російські підрозділи завдали значних втрат безпілотникам України. Великий український ударний безпілотник, відомий росіянам як “Баба Яга”, на честь слов'янської казкової відьми, яка жила в хатинці на курячих лапках, раніше здійснював в середньому 70 польотів, перш ніж його збивали. Зараз він ледве може зробити 10, сказав сержант Карпюк”. Вимогу Путіна Україні поступитися вільною частиною Донеччини більшість оглядачів зрозуміли при цьому як пастку – навіть ті, хто поставилися до неї серйозно. “Те, чого Росія не може отримати силою, вона вимагає дати їй на блюдечку за допомогою тиску, який Дональд Трамп може чинити на Україну та європейських союзників Америки. На першому місці у списку бажань Владіміра Путіна – західна частина Донецької області, яку все ще міцно утримує Україна. Але для нього важливий не лише символізм. Справжня нагорода – змусити Україну відмовитися від стратегічно важливого “фортечного поясу”, лінії довжиною у 30 миль (50 км), що включає чотири великих міста і кілька менших міст, яка стоїть на заваді не тільки меті Росії заволодіти всім Донбасом, але й її здатності загрожувати іншим регіонам”, – прокоментували, зокрема, у The Economist. Кореспондент The New York Times так само наголосив, що “регіон Донбас став ареною деяких з найжорстокіших битв Другої світової війни і досі залишається місцем запеклих боїв. У поточній війні в таких місцях, як Бахмут та Авдіївка, українці роками тримали оборону, змушуючи росіян платити високу ціну за кожен кілометр просування вперед. Ці два міста — єдині великі міста, які Росія захопила після першого року війни. Міста, що все ще перебувають під контролем України, з'єднані однією дорогою, що проходить з півночі на південь, утворюючи оборонну лінію, яка не дозволяє російським військам просунутися вглиб країни. Відмова від будь-якого з цих міст “фактично означатиме крах всієї оборонної лінії”, – заявив Сергій Кузан, голова Українського центру безпеки та співробітництва”. “Передача регіону також дасть Москві контроль над укріпленнями, на будівництво яких Україна витратила десятки мільйонів доларів, а також над важливою залізничною інфраструктурою та землями, багатими на корисні копалини та вугілля, – додав він. – За густонаселеними промисловими містами розкинулася широка відкрита місцевість, яка є воротами до серця України. За даними вашингтонського дослідницького центру Institute for the Study of War, відступ з Донбасу без боїв дасть російським військам плацдарм для відновлення атак і просування на захід”. “Це було глибоко огидно” Чимало оглядачів, тим не менш, написали, що населення регіону – російськомовне і голосувало свого часу майже виключно за проросійського Віктора Януковича, що, на їхню думку, означає прихильність до Росії. Кілька обізнаних журналістів суперечили цьому, зокрема, цитуючи літніх місцевих мешканців, які, навіть втративши свої домівки через російський наступ і маючи у своєму розпорядженні лише ліжко у транзитному центрі для вимушених переселенців, казали, що ненавидять Путіна і хочуть, щоб Україна продовжувала війну до перемоги. Репортаж The Guardian закінчується коментарем літнього чоловіка з села на Дніпропетровщині на кордоні з Донецькою областю, який з дружиною був також змушений залишити свій дім: “Вони кажуть, що ми брати, але якби у мене був такий брат, я б змінив своє прізвище і по-батькові. Мені не потрібен такий брат”. Один кореспондент The Times, громадянин Британії, який прихистив у себе українську жінку з сином-підлітком, зрозумів ситуацію краще, ніж досвідчені журналісти і політики. “Масовий вбивця хотів, щоб ми відчули його біль, – почав він лист зі своїх спостережень за поведінкою російського президента. – На саміті в Алясці з Дональдом Трампом Владімір Путін заявив журналістам: “Ми завжди вважали український народ, і я це неодноразово заявляв, братнім народом... Все, що відбувається, є для нас трагедією і страшною раною”. Президент Трамп був зворушений. Наприкінці промови Путіна він заявив: “Дуже вам дякую, пане президенте. Це було дуже глибоко”. Це було глибоко огидно. Кожна смерть, кожне пораненнч (з обох боків) – це кров на руках отруйника в Кремлі. У 2022 році він відправив свої танки до Києва, страждаючи від мани, що народ України в основному зустріне його війська як визволителів, навіть поділятиме його думку, що їхня нація “не є справжньою країною”, а лише відчайдушно прагне возз'єднатися з великим братом Москвою, особливо мільйони українців, які розмовляють російською мовою через виховання та власний вибір”. Він також розповів про свої враження від спілкування з жінкою, якій надав житло, російськомовною киянкою Вірою, чия мати – росіянка, а батько – українець з того-таки Донбасу, і її 13-річним сином Єгором. “Вера також розповіла мені, як, коли її мати запитала: “Чому ти в Англії, коли ви обидвоє могли би бути в безпеці зі мною в Росії?”, вона відповіла: “Я люблю тебе, мамо, але якщо я приїду до Росії, то тільки з кулеметом”, – написав кореспондент The Times. – Я повторюю ці слова частково для тих, хто читав листа в The Times дев'ять днів тому. Його автор написав: “Значна частина населення України розмовляє російською мовою і дуже тепло ставиться до Росії. Нещодавнє опитування Gallup показало, що більшість населення підтримує закінчення війни шляхом переговорів. Якщо кордони України будуть змінені, вона все одно залишиться другою за величиною країною в Європі після Росії”. Що ж, більшість ірландських політиків не можуть давати інтерв'ю ірландською мовою (вони англофони), але це не означає, що вони вітатимуть примусове возз'єднання з Великою Британією”. “Відповідь Вери на цю вимогу (Путіна віддати йому всю Донеччину. – “ОстроВ”) не можна опублікувати (у неї є родичі на сході, що перебувають під російською окупацією), і в цьому вона типова серед російськомовних українців, що б не писали в листі до The Times, – зазначив також британець. – До того, як Путін розпочав війну, багато сімей, таких як її, дійсно “дуже тепло ставилися до Росії”. Це повністю змінилося, не в останню чергу тому, що такі українці з огидою сприйняли той факт, що, згідно з опитуваннями, переважна більшість росіян підтримує війну. Аналогічні опитування в Україні показують, що переважна більшість російськомовних українців зараз “негативно ставляться до Росії”: одне з опитувань Центру Разумкова виявило, що серед респондентів, які вдома розмовляють російською (а не українською), 82 відсотків мають “негативне ставлення” до Росії. Колись це було б неможливо уявити”. Що стосується сина Віри, Єгора, розповів далі дописувач британського видання, “він навчається в школі в Сассексі, але щоби після повернення без проблем влитися в українську систему, йому доводиться вивчати онлайн ті предмети української програми, які не викладають у Великій Британії. Є лише один предмет, який варто відзначити, — українська мова. Коли я нетактовно запитав, чи він не проти вивчення цього додаткового предмету, Єгор здивовано подивився на мене: “Чому я маю бути проти? Я українець”. Важливіше те, що, незалежно від того, що буде далі, Путін назавжди зірвав свою мету, єднання Росії та України. Певним чином він ілюструє афоризм Оскара Уайльда: “Кожна людина вбиває те, що любить”. У цьому випадку Путін вбив незліченну кількість жителів нації, яку він нібито любить “як брата”. Але це все гротескна брехня. Путін ненавидить Україну, а найбільше – її непокірних російськомовних громадян. І вони це помітили”. “Це поєднання насправді костюм, чи комбінація піджака та брюк?” Під час зустрічі з Путіним і пізніше з Зеленським і європейськими лідерами Трамп демонстрував віру в те, що президент Росії хоче миру – навіть при тому, що зустріч із ним виявилася явно безрезультатною. Журналісти підслухали, як президент США шепотів президенту Франції Емануелю Макрону біля включеного мікрофону, що він вірить у бажання Путіна за його, Трампа, посередництвом припинити війну. Тим не менш на зустрічі з Зеленським і лідерами країн ЄС, як зазначили у The New York Times, “за словами канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, питання про територію навіть не піднімалося на зустрічі з європейськими лідерами у понеділок. Європейці відчули полегшення, але питання навряд чи зникло і лежить в основі того, що може стати частиною остаточної угоди. Територія, яку Кремль хоче отримати в Донецькій області, значно перевищує загальну площу території, яку Росія змогла захопити з листопада 2022 року, притому ціною великих людських жертв”. У NYT також написали, що “після зустрічі Макрон стримував ентузіазм. За його словами, гарантії безпеки є невід'ємною частиною мирного врегулювання, а Путін хоче продовжувати війну. З огляду на те, що багато деталей залишаються невирішеними, зрозуміло, що угоду про припинення війни не буде укладено найближчим часом. “Чи вважаю я, що Путін хоче миру? Думаю, що відповідь – ‘ні’, — сказав він. – Це ще далеко не завершення””. Вимоги Путіна, без сумніву, обговорювали на індивідуальній зустрічі Трампа з Зеленським. Кореспондентка The New York Times навіть припустила, що президент України був готовий на певні поступки – судячи з його костюму. Це власне те, що цікавило західних оглядачів найбільше: одяг Зеленського і його поведінка на другій зустрічі з Трампом у Білому домі, після того як перша, півроку тому, закінчилася скандалом. “Чи було це першою ознакою того, що він готовий піти на поступки? Це може здатися безглуздим запитанням. Але Трамп – людина, яка дуже дбає про церемонію та атрибути влади – регалії, позолоту і навіть сувенірні значки, – а Зеленський з початку війни зробив свій зовнішній вигляд частиною свого послання. Дійсно, під час своєї першої, відомої своєю гострою суперечкою, зустрічі з Трампом у лютому, обраний Зеленським одяг – чорна футболка-поло з довгими рукавами з українським тризубом на грудях і відповідні штани у стилі військової форми – став не тільки предметом обговорення, але й, на думку деяких представників адміністрації Трампа, символом його відмови підкорятися Білому дому”, – написали у NYT. Авторка тексту зазначила, що Зеленський “протягом трьох років принципово носив майже однаковий одяг, незалежно від того, де перебував: оливково-зелену або чорну сорочку чи светр, штани та армійські черевики. Цей образ слугував як візуальним нагадуванням про його статус президента в часи війни, так і проявом солідарності з чоловіками та жінками, які боролися за його країну. Наприклад, він був одягнений в оливково-зелене, коли прийшов в Овальний кабінет на зустріч з президентом Джозефом Байденом і виступив перед Конгресом у 2022 році. Те саме він зробив під час виступу в Європейському парламенті у 2023 році і на зустрічі з королем Чарльзом III у 2024 році. Таким чином, незважаючи на те, що, як повідомляли, Білий дім перед першою зустріччю зв'язався з Зеленським, щоб дізнатися, чи буде він одягнений у костюм (що свідчило про те, що для Трампа це було важливо), не було сумнівів, що він, як і раніше, дотримається свого плану”. “Новий чорний пфджак вперше з'явився у квітні, коли Зеленський та його дружина Олена Зеленська відвідали похорон Папи Франциска, – звернула увагу вона. – Для цієї нагоди український президент одягнув костюм, спеціально пошитий київським дизайнером Віктором Анісімовим (який також створив костюми для церемонії відкриття Паралімпійських ігор в Україні). Одяг був частиною більшої капсульної колекції, замовленої командою Зеленського і розробленої з метою поєднання деяких елементів семіотики поля бою – накладних кишень, високого коміра – з елементами костюма. Тоді Анісімов розповів WWD, що метою було переосмислити військову форму, “щоб створити стриманий, функціональний і гідний образ, який відображає реальність, в якій живе наша країна””. “Чи було це поєднання насправді костюмом, чи скоріше комбінацією піджака та брюк, схожою на костюм, викликало деякі суперечки на ринку ставок, але в будь-якому випадку, і незважаючи на те, що це все ще було темним, ніби на знак темних днів, це було безсумнівно більш офіційним вбранням, ніж звичайний одяг Зеленського; свого роду модна “демілітаризована зона” між двома сторонами протистояння – тактичною і класичною. Без краватки, але й без штанів-карго. Можливо, саме таке місце Зеленський сподівався зайняти в Білому домі у понеділок”, – підсумували у The New York Times. Британський The Times також написав про костюм Зеленського: “Є багато способів вразити Трампа, і європейські лідери випробували майже всі з них. Для українського президента, здається, все, що було потрібно, – це лацкани та сорочка з коміром. Костюм був чорним і виглядав так, ніби його пошили Savile Row для джентльмена, який багато часу проводить у окопах, але це все одно був костюм”. У The Times теж нагадали читачам, що “останній раз, коли Зеленський наважився зайти в цю позолочену кімнату, це закінчилося катастрофою. Його атакував Брайан Гленн, журналіст і хлопець Марджорі Тейлор Грін, вогнеметної конгресменки-республіканки, за те, що він не був у костюмі. Гленн був у запалі. Це було схоже на іспанську інквізицію. Віцепрезидент Джей Ді Венс вилаяв Зеленського за те, що той не подякував. Зеленський багато пережив, але, мабуть, досі бувають ночі, коли він прокидається в холодному поту після сну, в якому він сидить у тому золотому кріслі”. “Цього разу, звичайно, він мав захист, – іронізував кореспондент британського видання. – Клич розійшовся по всій Європі. Коли знімуть фільм про це, ви побачите, як різні європейські лідери відповідають на дзвінки: Джорджія Мелоні за кермом червоної Alfa Romeo в сонцезахисних окулярах і капелюсі; Еммануель Макрон навшпиньки в Єлисейському палаці, сумно дивлячись на портрет Наполеона; сер Кір Стармер, який безуспішно намагається відкрити парасольку. “Ми збираємо команду, – пролунає голос у слухавці. – Ти з нами?” Вони прибули раніше за Зеленського і були в сусідній кімнаті. Казали, що вони інструктували українського президента, як боксера перед титульним боєм. І справді, він розпочав з ходу, взятого прямо з підручника Стармера. Помічник вручив йому величезний конверт – на жаль, не від короля, але від першої леді України”. Зигзаг Трампа Тож який підсумок зустрічі Зеленського і союзників з ЄС з Трампом? Його ніхто не взявся переконливо формулювати, розуміючи непослідовність президента США. “Європейські лідери в Державній обідній залі зібралися, щоби врегулювати глобальну кризу. Це означало, що їм також довелося врегульовувати настрій одного чоловіка, відомого своєю ексцентричністю. Предметом цього дипломатичного саміту високого рівня була дипломатія у поєднанні з психологією. До сюрреалістичності ситуації додавалося те, як над усім цим нависав президент Росії Владімір Путін, лише поза полем зору, наче персонаж за лаштунками. Трамп постійно згадував точку зору Путіна. “Владімір Путін хоче, щоб це закінчилося”, – стверджував він. Він неодноразово згадував, що йому потрібно зателефонувати Путіну, щоб поінформувати його про хід зустрічей. Європейці виглядали стоїчними при кожній згадці про Путіна, хоча їм не потрібно було нагадувати про точку зору російського лідера”, – прокоментували у The New York Times. Тож “хто краще опанував техніку впливу на почуття Трампа, Путін чи європейці? – Поставили питання у NYT. – Після того, як російський лідер зустрівся з Трампом на саміті в Анкориджі в п'ятницю, американський президент більшою мірою перейняв підхід Путіна стосовно України. Але до кінця понеділка здавалося, що європейці дечого навчилися. “Я мав дуже хорошу зустріч з поважними гостями”, – написав Трамп у соцмережах після її закінчення”. Вже за кілька днів там же констатували: “У п'ятницю у Трампа були всі підстави бути незадоволеним Путіним. Російський президент продовжував бомбардувати Україну, незважаючи на заклики Трампа до мирних переговорів. Більше того, у четвер російські ракети влучили в американський завод електроніки на заході України. А головний дипломат Росії щойно остудив запал Трампа, який заявив, що Путін може незабаром зустрітися з президентом України Володимиром Зеленським в якості кроку до припинення вторгнення. Але американський президент, навпаки, насолоджувався тим, що вважав приємним жестом. На фотографії двоє лідерів стоять разом на злітно-посадковій смузі в Алясці. Під час виступу Трамп був у червоній кепці з написом “ТРАМП БУВ ПРАВИЙ У ВСЬОМУ!” Трамп заявив, що планує підписати фотографію і надіслати її Путіну. Потім він висловив сподівання, що російський президент відвідає США для участі у чемпіонаті світу з футболу 2026 року”. Ще показовіше: після зустрічей в Алясці і у Вашингтоні Трамп висловився про те, що неможливо виграти війну, не маючи можливості наносити ударів по території країни-агресорки. Це мала бути чергова порція критики Джо Байдена, який тривалий час не давав Україні дозволу застосовувати далекобійні ракети від союзників для нанесення ударів вглиб Росії. Хоча сам Трамп критикував рішення Байдена, коли той, зрештою, дозволив такі удари. І аж тут The Wall Street Journal повідомив, що Пентагон ще наприкінці весни заблокував такі удари з боку України. Тепер, плануючи удар по Росії американською далекобійною ракетою або ракетою, яку з дозволу США поставили інші союзники, Київ має проходити спеціально створену процедуру узгодження. І він таки просив про згоду Пентагону на удар щонайменше один раз, але отримав відмову, написали у WSJ. Там також повідомили, що “минулого тижня адміністрація схвалила продаж 3350 ракет повітряного базування Extended Range Attack Munition (ERAM), які мають прибути в Україну приблизно за шість тижнів, повідомили два американські чиновники. Пакет озброєння вартістю 850 мільйонів доларів, який здебільшого фінансується європейськими країнами і включає інші позиції, було відкладено до завершення зустрічей Трампа з Путіним і президентом України Володимиром Зеленським. Кілька американських чиновників заявили, що для використання ERAM, дальність яких становить 150-280 миль, Україна повинна отримати дозвіл Пентагону. Державний департамент не відповів на запит про коментар”. Вихід з-поза санкцій Нарешті, поки Білий дім коливається також прийняти рішення про введення додаткових, більш потужних санкцій, які вплинули би на російську економіку, The New York Times вказує на проблему з тими санкціями, які вже введено. Як пояснюють там, “з моменту повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році США внесли до офіційного списку санкцій понад 6000 осіб та компаній, пов'язаних з російськими військовими діями. Щоб ці заборони діяли, фінансові установи, які здійснюють транскордонні перекази коштів, повинні перевіряти транзакції та припиняти незаконну діяльність. Якщо вони цього не робитимуть, їм загрожуватимуть суворі покарання з боку США, включаючи штрафи або внесення їх самих до санкційного списку. Проте Росії вдається здійснювати транскордонну торгівлю на сотні мільярдів доларів. Однією з причин може бути те, що фінансові установи, необхідні для здійснення цієї торгівлі, не виявляють і не карають”. У NYT звернули увагу, що “з прогресуванням війни в Україні вживати жорстких заходів проти фінансових компаній, які допомагають російській військовій машині, стає дедалі складніше. Відрізана від більшої частини західного світу, Росія налагодила тісніші зв'язки з Індією та Китаєм, великими економіками, які забезпечують їй економічну підтримку. “У світі є багато компаній, які порушили вторинні санкції”, – сказав Едвард Фішман, старший науковий співробітник Колумбійського університету та колишній співробітник Міністерства фінансів США. Але, додав він, “чи справді ви хочете погіршувати відносини з ОАЕ чи Китаєм?” Якщо санкції буде введено проти великих китайських банків, міжнародна торгівля значно сповільниться. Багато американських компаній не зможуть оплатити товари китайським фабрикам або отримати оплату за власний експорт. Ланцюги постачання всього, від електроніки до фармацевтичних препаратів, можуть завмерти, що призведе до стрімкого зростання цін для американських споживачів. За словами Мартіна Чорземпи, старшого наукового співробітника Peterson Institute for International Economics, такий розрахунок зробив китайські банки фактично такими, що неможливо піддати санкціям”. У якості прикладу у NYT навели російський банк ВТБ, проти якого ввели санкції. “Однак банк, який останніми роками розширив свою присутність у Китаї, схоже, знайшов принаймні один обхідний шлях: він оголосив, що власники рахунків можуть щодня переказувати до 1 мільйона рублів, або приблизно 10 000 доларів, на свої рахунки в Alipay, гігантській китайській платіжній платформі. ВТБ заявив, що “реєстрація буде миттєвою”, а кошти будуть доступні протягом одного робочого дня. Це може створити “задні двері” у глобальну фінансову систему. Російські клієнти переказують рублі з ВТБ на Alipay, а з Alipay ці кошти можуть надходити в будь-яку країну світу, фактично вмиваючи рублі в ширшу економіку та нейтралізуючи основні західні санкції. Ant Group, власниця Alipay, заперечила будь-які зв'язки з ВТБ. Після того, як The Times звернувся за коментарями до Ant і ВТБ, з вебсайту ВТБ зникли згадки про Alipay, і тепер клієнтів повідомляють, що вони можуть переказувати гроші на “популярні китайські гаманці””. “У квітні цього року в Москві бізнес працював на повну потужність, – розповіли у The New York Times. – Фотографії з Expo Electronica, великої виставки електроніки, в якій взяли участь понад 600 компаній, показали виставкові стенди з передовими напівпровідниками, а на світлодіодних екранах рекламували саме ті мікросхеми, експорт яких до Росії намагаються заборонити США. Делегація Міністерства оборони Росії на чолі з Васілієм Єлістратовим, керівником програми розвитку штучного інтелекту Кремля, обійшла виставковий зал, спілкуючись з продавцями. Серед експонентів була гонконгська компанія Allchips, дилерка напівпровідників, яку вісім місяців тому внесли до списку санкцій США. Allchips продає компоненти, що використовують в крилатих ракетах, які Росія запускає по українських містах. На запитання, як компанія приймає оплату, торговий представник Allchips, контактна інформація якого була вказана на сторінці компанії в LinkedIn, відповів через WhatsApp, що компанія приймає оплату в доларах і китайських юанях через Alipay або банківським переказом на рахунок компанії в банку ВТБ”.
